На війні головне – не втратити себе. Не дати почуттям знищити людяність та гідність. Не стати такою ж потворою, як твій ворог. Це дуже важко, бо лють, яка переповнює та домінує над усіма почуттями, кричить: «Вбий ворога! Знищи його! Він прийшов забрати твоє життя, життя твоїх рідних, друзів! Твій ворог не людина! Твій ворог – скажена потвора, яка заслуговує лише на смерть!»
Звіряча жорстокість скажених кремлівських собак, з якою вони постійно і навмисно порушують правила ведення війни, що одностайно стверджують про неможливість заподіяння шкоди мирному населенню, вже давно поставила окупантів по за рамками будь яких людських норм та правил. Актами військового терору та геноциду проти мирних громадян України кремль намагався зламати волю української Нації. Та йому це не вдалося.
Україна не злякалася і не стала на коліна перед загарбником. Єдине, на що спромоглася ненависна орда своєю жорстокістю – це об’єднати українську Націю, яка у своїй люті та ненависті стала «як один» на захист Батьківщини і змогла зупинити ворога та зруйнувати усі його плани.
Росія програє свою власну злочинну війну… Пів року страждань, болі та спровокованої окупантами люті українців обернулися для путінської імперії початком кінця.
Безславного та принизливого кінця епохи кремлівської диктатури навіженого старого маразматика, який посмів поставити себе на рівень «верховного божества», яке має право вершити долі людей, цілих народів та вільних націй.
Ворог дуже хотів у триденний термін с початку так званої «спецоперації» провести парад свого війська на Хрещатику, у самому серці України. І «парад» таки відбувся. Правда, не через три дні, і не зовсім так, як планував путін та його опричники.
Практично через пів року після початку війни, напередодні Дня Незалежності України, ворожа техніка все ж таки «вийшла» на Хрещатик. І її, як і мріялося бункерному диктатору, кияни «зустрічали схвальними вигуками та оплесками»! Все так, але українці на Хрещатику зустрічали те, що залишилося від колишньої гордості «другої армії світу» – згорілі та потрощені шматки знищеної «путінської слави», зруйновані надгробки злочинних намірів агресора, який у своїй безмежній тупості наважився підняти руку на Незалежність та Свободу вільної країни Україна.
Так сталося, що ці пів року війни, яку росія злочинно та безпідставно розпочала проти України страшним ранком 24 лютого, співпадають з головним святом української Нації – Днем Незалежності. Можливо путін, відомий своїм хворобливим тяжінням до символізму, намагався таким чином принизити Україну святкуванням своєї «перемоги» у цей день, який його зруйнована психіка вже вважала «днем залежності від росії»…
Диктатор помилився у своїх розрахунках. Україна була, є і залишається Незалежною попри усі ворожі спроби та злочини. Українцям є чим пишатися і є що святкувати у цей День. Незважаючи на страшні людські жертви, на десятки тисяч життів Захисників та мирних громадян, на руйнування та тимчасову окупацію українських земель, ворога було зупинено!
Важко, страшно, болісно… Кожного дня лунають вибухи, гинуть українці. І не тільки на передовій, у протистоянні віч на віч з ворогом. Гинуть прості мирні мешканці, старі, молоді, діти. Гинуть від підступних злочинних обстрілів, від звірячої ненависті до всього світлого та справедливого, якою кремль напитав свою темну орду. Кожен новий день приносить нову загрозу, якою окупант намагається зламати волю та знищити саму душу вільної української Нації.
Ворог не гребує нічим. Ні обстрілами мирних міст, ні публічними стратами полонених Захисників України, ні ядерним шантажем. Незважаючи на всі нелюдські злочини кремлівських окупантів, українці не зламалися і не перетворилися у відповідь на путінську агресію на кровожерливих вбивць, хоча й мають на це повне право. Ми не катуємо полонених і не вбиваємо простих росіян. Хоча вони теж винні у кремлівських злочинах не менше ніж військові злочинці окупаційної орди.
І це не наша слабкість, а наша справжня Сила, саме завдяки якій ворог сьогодні вже тікає з Херсона, Київська, Сумська та Чернігівська область звільнені від окупантів, а Крим перестав бути «безпечним та захищеним» місцем для відпочинку росіян і вже готується повернутися до «української гавані».
Ми сильні, бо ми Незалежна Нація на своїй, Богом даній Вільній Батьківщині! Ми – ЛЮДИ! У повному розумінні цього слова! І саме це дає нам можливість та ПРАВО святкувати НАШУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, а ворогу – готуватися до нищівних поразок та безславної погибелі, яка стане новим вистражданим та вибореним святом для кожного українця.
Автор – Юрій Федоренко